Середа, 23.10.2019, 15:39

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Учнівська творчість [16]
Методичні матеріали [14]
Сторінками книг [27]
Аматорська творчість [19]
Письменники-земляки [20]
Уроки літератури рідного краю [13]
Фольклор регіону [1]
Новорічні свята [5]
Свята літнього циклу [5]
Рослини-символи [12]
Вишивка [7]
Жанри фольклору [17]
Міфологічні персонажі [38]
Українська кухня [3]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:15:39


Останні надходження
[23.11.2018]
Галина Литовченко «Через всесвіт путівцями» (0)
[23.11.2018]
Галина Литовченко "Дитячі розваги" (0)
[06.11.2018]
Галина Литовченко "Зібрані розсипи" (0)
[06.08.2018]
Оппоков Євген Володимирович. До 75-х роковин від дня страти (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1400
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Літературне краєзнавство » Письменники-земляки

Деркач Богдан. Володимир Дідківський – оригінальна постать в українському байкарському мистецтві
  Витоки натхнення сатирика-гумориста
  Село Зрайки Володарського району на Київщині примостилося скромним живописним острівцем у самому гирлі річечки Молочної – притоки славної Росі. Куток – Гірня. На кутку дві оселі. Батьківська хатинка оригінального поета-гумориста і байкаря Володимира Дідківського заховалася під березою та старою кислицею.
 
Частина 1. Біографія В.І.Дідківського
  Володимир Іванович Дідківський народився 29 вересня 1956 року в мальовничому селі Зрайки Володарського району на Київщині.
  Батьківська хата стоїть і досі в самому гирлі притоки Молочна за півсотні метрів од річки Рось. Навесні, під час повені, куток Гірня омивається з усіх боків водою - перетворюється на острів. Добиратися на „материк" доводиться човном. Неподалік - млин (колись був водяний), збудований у 1887 році. У цьому млині, найбільш громадському місці села, і минули дитячі роки Володимира.  
  У селі родину Дідківських пам'ятають із діда-прадіда. Прадід Віктор родом з Медвина, переїхав до Зрайок у кінці XIX століття, мав за дружину польку. Працював управителем панського маєтку. Дід Василь Вікторович учителював на Володарщині у селах Лобачів, Брідок, Зрайки (в цих селах згодом довелось працювати і Володимирові Івановичу: вчителем, директором школи, головою сільради).
 Батько школу закінчив лише на п'ятірки, вступив до льотного училища, та в голоднім сорок сьомім залишив навчання і повернувся до села. Працював завклубом, перебував на різних роботах, був на селі комсомольським ватажком, а далі став колгоспним механізатором.
 Цікаво, що й син згодом унаслідує батьків шлях: працюватиме в Зрайках комсоргом і завклубом за сумісництвом. На моє запитання „Як Вас виховували батьки?" Володимир Іванович, ховаючи у вуса лукаву усмішку, відповів: - Як виховували? Зрідка - різкою, а частіше - ніяк! Вони від зорі до зорі щоліта працювали в полі, взимку - на колгоспному стані й на фермі. Гляділи мене сусіди, коли був малий, а підріс, то сам став за няньку сестричці Тані. Отак удвох росли під млином та на річці. Довгими зимовими вечорами любили читати книги. Батько так усе життя і не випускав книги з рук, навіть після найтяжчої робочої днини. Без книги не міг заснути. Читав про війну, про Північ. Од нього і Володимир заразився військовою тематикою.
   Воля! Простір! Річка! Ставок! Корова! Курчата! Город! Перший велосипед у десятирічному віці, подарований доброю сусідкою! Незабутні враження дитинства. Та найяскравіше поміж них - „Артек", до якого хлопець якимось дивом потрапив після сьомого класу. А тим „дивом" був секретар райкому комсомолу, колишній його вчитель математики. Саме він наполіг у районі, аби ту єдину путівку віддали на Зрайківську восьмирічну школу. І волею долі дісталась вона Володі. Це було рідкісне явище на той час у сільській місцевості. За все існування радянського села Зрайки більше таких випадків не було. Так уперше побачив майбутній поет справжній потяг і... море! Можливо, саме ця несподівана радість і пробудила в його душі Музу творчості.
    1972 року закінчив Зрайківську восьмирічку і продовжив навчання в Рудосільській середній школі. Тут, навчаючись у 9 класі, написав він першу свою гумореску про погане автобусне сполучення на селах. Надіслав у редакцію районки „Соціалістичне село". її надрукували, але там жодного авторського слова не було - хіба сюжет... А вже через рік гумореска „Щось та буде" була надрукована в цій же газеті без жодної правки. Отак почалися перші кроки Володимира Дідківського в літературі.
   Закінчивши школу, протягом року працював різноробочим Черепинського лісництва. 1974 року талановитий юнак стає студентом філологічного факультету Київського педагогічного інституту ім. Горького. В інституті писав гумор, друкувався в журналі „Перець", отримував перші гонорари, які допомагали бідному студентові вижити.
   Першовересень 1978 року покликав новоспеченого вчителя до педагогічної праці. Протягом п'яти років він викладає українську мову та літературу в Лобачівській середній школі. З 1983 року - вже на посаді директора школи в рідних Зрайках. Своєю небайдужістю до проблеми сільської молоді здобув неабияку повагу і довіру в односельців, і незабаром його обирають головою виконкому Зрайківської сільської ради народних депутатів. На цій почесній посаді перебував 3 роки, та переважило покликання. І Володимир Іванович знову вчителює у Зрайківській восьмирічці. А вже через півроку, у серпні 1988 року, переїздить на постійне проживання в Білу Церкву. Тут йому запропонували посаду вчителя української мови та літератури в ЗОШ № 15.      Педагогічна праця цікава, творча, але ще більш копітка і виснажлива. Вона майже не залишає часу для власної творчості. Та коли є талант, він неодмінно прокладе собі шлях, як часом проростає зелений пагінець і крізь товщу асфальту. Отак у перервах між перевірками зошитів та написаннями поурочних планів народжувалися веселі, дотепні жарти, гострі, колючі епіграми на злободенні теми. Друкував їх у міських, обласних та всеукраїнських періодичних виданнях, зокрема у „Перці", його гумор звучав по радіо.
   Поступово увіходив В. Дідківський у літературне життя Білої Церкви, познайомився з колегами по перу: В.Іванцівим та В.Никифоровим, а згодом - із П.Розвозчиком та А.Гаєм. З 1998 року Дідківський - активний член Всеукраїнського літературно-мистецького об'єднання „Радосинь", яким керував член НСПУ Дмитро Семенович Чередниченко. Саме він помітив у Володимирові Івановичу непересічний талант сміхотворця і благословив у світ 1997 року його першу збірку „Всім по шматочку".         Окрилений першою перемогою на письменницькому „фронті", Володимир Іванович не забарився і з другою збіркою. Вона з'явилася тут же, в Києві, у видавництві „Задруга" під промовистою назвою „Ярмо". 2000-го року В. Дідківський став членом Національної спілки письменників України. Третя книжка гумору „Дзвін" з'явилась друком 2001 року в білоцерківському видавництві „Буква". За неї письменник був удостоєний високої нагороди - міської літературно-мистецької премії ім. І.С.Нечуя-Левицького за 2002-ий рік. Шкода, що успіхам сина не змогли порадіти батьки. Батько помер у січні, а мати - на початку травня 2002 року.  
   Усе життя Володимира Дідківського пов'язане зі школою і з дітьми. Тож недарма остання збірка „Лісова гімназія" (2003) майже всуціль присвячена шкільній тематиці. Володимир Іванович - учитель від Бога, який не просто навчає дітей рідної мови та літератури, а й уміє відшукати в дітях іскорки таланту і пробудити їх до творчості. Упродовж багатьох років він керує шкільною літературною студією „Золотий передзвін", на рахунку в якої уже три випуски альманаху з однойменною назвою. А ще Володимирові Івановичу належить ідея створення в ЗОШ № 15 першого в області кабінету літературного краєзнавства Київщини. Він також є автором гімну школи, музику до якого написав заслужений діяч культури, композитор А. Кульчицький. Про те, як поєднується педагогічна праця з літературною творчістю, Володимир Іванович іронічно зауважує: „Якби я не йшов до школи за шматком хліба, то ходив би без штанів. Якби я мав матеріальну змогу займатися літературою професійно, то зробив би в своєму житті набагато більше. Сьогодні у нас майже немає професійних письменників. Усі любителі, оскільки мусять заробляти на хліб не літературою - хто в школі, хто в газеті, хто на радіо, а хто й на підприємстві. А до школи я звик, дітей люблю, хоч вони тепер дуже неслухняні. А ще: важко сьогодні вчителювати, ох як важко! Школа в занепаді, на грані... Сьогодні в школі потрібна революція, справжня революція! А все ж починається з виховання і навчання..." Сподіваємось, що ця революція не забариться, і дійовою зброєю в ній стане дотепна, дошкульна і така злободенна сатира Володимира Дідківського. 
 
Вступ
Світлій пам’яті моєї матері,
поетеси та вчительки Ольги Деркач присвячується
 
   Сучасна українська література невпинно й досить активно розвивається в усіх напрямках. Не оминув цей розвиток і такий старовинний жанр, як байку. У своєму багатовіковому історичному розвитку байка пройшла складний шлях – „від умовно-дидактичного до художньо-реалістичного жанру, від античної моральної алегорії до соціально насиченої сатири” [6,3]. Тому на сучасному етапі, а саме в ХХ столітті, українська байка дещо модернізувалася: структура залишилась класичною (оповідна частина та висновок-повчання), але за змістом вона стала тяжіти більше до гострої сатири, ніж до гумору, об’єктом висміювання стали більш конкретні сюжети з реального життя. Це бачимо на прикладі байок сучасних гумористів П. Глазового, П.Ребра, К.Дяченка та інших.
    Одним із небагатьох сучасних байкарів-сатириків є поет і педагог з Білої Церкви Володимир Іванович Дідківський. У мистецтві гумору та сатири, а саме в жанрі байки, він працює ось уже понад 20 років. За цей час талановитий митець підняв українську байку на якісно новий рівень, збагатив її не лише новими темами, образами, а й художніми засобами. Творчість В.Дідківського має глибокий виховний потенціал, покликана активно впливати на читача, а тому потребує детального вивчення й популяризації серед учнівської молоді.
   Наша робота – це перше ґрунтовне дослідження життя та творчості Володимира Дідківського. У літературно-критичному аспекті аналізується тематика та проблематика його байок, досліджуються риси індивідуального стилю митця.
   Метою роботи було дослідження життєвого і творчого шляху В.І.Дідківського та детальний літературно-критичний аналіз його байок. Мета дослідження передбачає виконання таких завдань: - започаткувати створення життєпису поета; - з’ясувати ідейно-тематичне багатство (тематику та проблематику) байок В.І.Дідківського; - дослідити риси індивідуального стилю митця.
    Джерелами дослідження були поетичні збірки В.І.Дідківського („Всім по шматочку”, „Ярмо”, „Дзвін” та „Лісова гімназія”), а також інтерв’ю з автором. У роботі як основний використовується метод літературно-критичного дослідження, а також прийоми художнього аналізу. Робота є першою спробою дослідити особливості творчості В.І.Дідківського.
    Практичне значення роботи в тому, що дані матеріали будуть цінними при вивченні творчості В.Дідківського на уроках літератури рідного краю, київщинознавства, а також стануть у пригоді всім, хто цікавиться життям і творчістю поета і кому небайдужі гострі проблеми сьогодення. Гадаємо, дана робота має значення і для самого В.Дідківського, про творчість якого практично немає жодних ґрунтовних досліджень. 
 
Класифікація байок:
 Власне байки „Годівниця”, „Воли”, „Чужа стріха”, „Верблюжа звичка”, „Індик”, „Сліпа зграйка”, „Роги”, „Вівця і наголос”, „Бегемот і чапля”, „Сідало” „Ярмо”, „На колір і смак”, „Пісенний вернісаж”, „Бур’ян і квіти”, „Бджолина втіха”, „Змія”, „Вовчик-братик”, „Такі закони”, „Ведмідь-кожум’яка”, „Про пельку та земельку”, „Бики”, „Хижаки”, „Коти і рибка”, „Крутий Хрін”, „Лісова гімназія”.„Мудрий Папуга”, „Дзвін”, „Кіт-меценат”, „Маркіз і Васько”, „Пастухи й худоба”, „Шаноба”, „Овеча гласність”, „Партоманія”, „Закоханий Павук”, „Хто хитріший?”, „Модна кобила”, „Корінець і гречка”, „Свиняча мрія”.„Трагедія”, „Утопія”, „Грамотна курка”, Глухота”.
Байки-притчі „Черв’як на яблуні”, „Любов і вуха”, „Неслухняне яблучко”, „Будяк”, Байки-епіграми „Барбос і Шавка”, „Блазні”, „Фарбований Лис”, „Козел-поліглот”, „Охоронці”.„Булька”, „Заячий імунітет”, „Закономази”, „Собаче керівництво”, „Верблюжий авторитет”.
Байки-жарти „Сіль і Перець”.„Про красу та вроду”. 

Висновки

Володимир Іванович Дідківський – талановитий поет-сатирик, який свій значний внесок зробив саме в жанрі байки.

Байкарська творчість Володимира Дідківського – досить непересічне явище в українській літературі. Новаторство поета полягає перш за все в тому, що він зумів осучаснити, модернізувати систему класичних езопівських сюжетів, доповнити її власними оригінальними здобутками, новими та яскравими образами й мотивами. Тому проблематика байок Дідківського є досить актуальною. Автор глибоко й різнопланово аналізує проблеми морального й духовного  занепаду українців, бюрократизму в сучасній владі, недосконалого суспільного устрою, висміює такі вади, як кар’єризм, догідливість, чинопоклонство, пихатість, соціальна пасивність, споживацтво тощо.

Унікальним є й художнє багатство байок В.Дідківського. Загалом лексика байок дуже поетична: митець рясно вживає поширені епітети, метафори, несподівані порівняння, гіперболи. Та найхарактернішою рисою лексичного багатства байок В.Дідківського є часте вживання фольклорних фразеологізмів (їх загалом понад три десятки), просторічних виразів і навіть вульгаризмів, що наближає мову байок до живої народної мови. Новаторство В.Дідківського проявилося й у словотворенні: методом складання основ поет створює ряд оригінальних неологізмів (партоманія, птаховлаштування, вогнянохвостий тощо).

Слід також зазначити, що кожна байка носить повчальний характер і має на меті активний вплив на читача. Очевидно, це зумовлено тим, що сам В.Дідківський за професією вчитель, який постійно має справу з вихованням молодого покоління.

 
Категорія: Письменники-земляки | Додав: genamir (02.05.2010)
Переглядів: 2985 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2019