| Та земля мила, де мати родила „Чи знаєте ви, діти, де найкраще місце на землі?"- запитала учнів лісової школи мудра і поважна вчителька Сова і додала: "Подумайте гарненько над цим питанням, а завтра дасте мені відповідь”
Міркувало-міркувало Лисеня і вирішило піти пошукати те найкраще місце. Поклало у торбинку морквинку і вирушило у путь. Іде коло річки і бачить, що хтось пливе.
- Ой, хто там?
- Це я, Бобер, твій однокласник! А ти куди йдеш?
- Шукати найкраще місце на землі.
- Можна мені з тобою?
- Ходімо.
Ідуть вони обоє і жваво розмовляють про свої шкільні справи. Коли це щось стрімко перестрибнуло з гілки на гілку і враз зупинилося прямо перед друзями.
- Та це ж Білченя! Ну ти й нас налякало! – вигукнуло Лисеня.
- А ви куди мандруєте? – запитало Білченя.
- Шукати найкраще місце на землі.
- Можна й мені з вами?
- Звісно.
Ідуть вони вже втрьох, а назустріч їм Зайченя із-під кущика вибігає.
- Куди це ви зібралися? – питає.
- Шукати найкраще місце на землі.
- Візьміть і мене з собою.
- Ідемо. Разом буде веселіше!
Примандрували звірята до будиночка Їжака, якого всі в лісі називали мудрим.
- Доброго дня, дядечко Їжак! - привіталося Лисеня.
- Ми прийшли до вас по допомогу.- повідомило Білченя.
- Допоможіть нам, будь ласка, дізнатися, де найкраще місце на землі?- додало Зайченя.
- Цього я не знаю, але можу сказати, хто знає.
- Скажіть, - заблагали звірята.
- Ідіть по цій стежині, і ви потрапите до барлоги Ведмедя. Він найстарший у лісі, знає дуже багато і, я впевнений, допоможе вам.
Подякували друзі Їжакові і помандрували далі. Йшли вони, йшли і притомилися.
- Може, перепочинемо, а то в мене ніжки втомилися? – звернулося до звірят Бобреня.
- Ось дійдемо до того дерева і перепочинемо,- відказало Лисеня, а Зайченя поцікавилося:
- Цікаво, а ще далеко?
- Напевно, ні, бо ми йдемо без кінця і краю. Я зараз подивлюся !- З цими словами прудке Білченя немовби злетіло на дерево.
- Ура! – закричало воно. – Берлога Ведмедя зовсім поряд. Ходімо швидше!
Звірята, окрилені таким повідомленням, зовсім забувши про втому, заспішили до житла Ведмедя.
- Ну що, гості дорогі, заходьте до хати! – запросив їх господар.
- Ні, спасибі, Михайле Потаповичу! Скажіть нам, будь ласка, де найкраще місце на землі.
- Ідіть по цій стежці, і ви його знайдете.
- Дякуємо, дядьку Ведмеде! – вигукнули звірята і чимдуж побігли по стежині.
Тільки-но вони вибігли із-за кущів, як вражено зупинилися ... Перед ними розкинулася їхня рідна поляна, а назустріч їм поспішали стурбовані рідні.
- Зрозуміли! – в один голос закричали друзі. – Найкращі місця на землі – це наші домівки!
Наступного дня мудра вчителька Сова похвалила звірят за правильну відповідь і, знявши свої окуляри, поважно сказала:
- Запам’ятайте, діти, раще рідної землі немає!
Чому земля кольорова
Колись давно на світі було все чорно-біле. Вода була біла, стовбур дерева – чорний, а крона – теж біла, і всі звірята мали чорно-біле забарвлення.
Одного разу на землю спустилась принцеса Мальорівна і здивувалась:
- Яке у вас усе негарне! Я прийшла вас розфарбувати! В які кольори ви хотіли б розфарбуватися? – запитала вона звірят.
- Я хочу бути помаранчевою і білою! – вигукнула Білочка. І враз всі білки стали кольоровими.
- Як чудово! А я хочу бути бурим! – сказав ведмідь.
Все сталося, як він захотів, і ведмідь не міг нарадуватись із свого теперішнього кольору.
- Я, - сказала жаба, - хочу бути чорною. А цвіркун забажав бути жовтим.
Принцеса Мальорівна розфарбувала звірів у такі кольори, які вони забажали, а потім сказала:
- Ідіть і ховайтесь в дупла, нірки, барлоги, а я пущу зелений дощ, щоб дерева стали яскравими і свіжими.
Всі звірята сховались, але деяким було цікаво подивитися, що ж то за дощ, вони виглянули із своїх схованок і стали… зелені. В однієї тільки жаби залишились чорні плями. Від того часу всі звірі ховаються від дощу, думають, що знову стануть зелені, і лише жаби, яким сподобалось їхнє забарвлення, квакають, передчуваючи дощ.
За добро добром платять
Одного разу Комашка попала в тенета Павука. Виривалась, виривалась і бачить, що їй це не під силу. Летить Голуб. Комашка його просить:
- Будь ласка, врятуй мене! Я тобі в пригоді стану.
- Не хочу! – і полетів Голуб далі.
Летить дика Гуска, а Комашка її й благає:
- Врятуй мене, я тобі колись у пригоді стану!
- Та я, як схочу, то й тебе роздавлю. Чим же ти мені можеш допомогти? Не хочу я тебе рятувати! – і полетіла собі.
Зажурилася Комашка, але не втратила надію.
Летить Куріпка.
- Врятуй мене! – з благанням звернулась до неї Комашка.
- Я не можу, за мною женеться мисливець!
- Ох, напевне, я так і помру!
Жаль стало Куріпці Комашки:
- Ну гаразд! - підлетіла вона і ніжкою порвала тенета.
- Ти мені допомогла, і я тобі допоможу. Лети у ліс, а я тим часом затримаю мисливця.
Підлетіла Комашка до мисливця, вкусила його за шию, ногу і руку, а Куріпка тим часом сховалася в лісі і перечекала небезпеку.
Потім вони зустрілись, а Комашка й говорить:
- За добро добром платять!
Справжні друзі
Одного разу Зайчику стало самотньо, і він вирішив знайти друзів. Пішов він до Лисиці, бо думав, що вона стане його справжнім другом. От прийшов Зайчик до Лисиці і питає:
- Будеш моїм другом?
Лисиця була голодна і відповідає:
- Підійди ближче, я недочуваю.
- Гаразд! – відповів довірливо Зайчик. Підійшов впритул до Лисиці, а вона як вхопить його. Зайчик почав кричати:
- Рятуйте!!!
Ці слова почула Білочка. Швидко примчала до них на допомогу, і почала кидати в Лисицю шишки і горішки, ті що зібрала собі в лісі прозапас. Лисиця відпустила Зайчика, і він швидко помчав під віти старої, розлогої ялини. Зайчик там завжди ховався в разі небезпеки. Білочка знала про ту Зайчикову схованку, і постішила туди. Зайчик дуже зрадів побачивши Білочку.
- Ти будеш моїм другом? – миттю запитав він.
- Звичайно! - відповіла Білочка.
З тих пір вони стали крашими друзями. Як добре, коли на світі є справжні друзі!
Пригоди Гребінця, Мила, Мітли та Шампуню
Жили собі Гребінець, Мило, Мітла та Шампунь. Захотілося їм мандрувати по світу.
Ось вони домовилися і вирушили в дорогу. Приходять до перехрестя, там було 4 дороги. Гребінець і говорить:
- Нам наліво!
- Ні нам направо, - сказала Шампунь.
- Ви помиляєтесь! – заперечила Мітла, - Тому що нам прямо!
- Давйте кожен піде своєю дорогою, - запропонувало Мило.
- Гарна ідея ! – погодилися друзі. І пішли вони кожен своїм обраним шляхом.
Іде Гребінець день чи два, коли зустрічається йому на путі Вовк.
- Куди прямуєш? – запитує Вовк.
- Шукати пригод, - відповідає Гребінець.
- Ти їх знайшов. Я тебе загризу! – сказав Вовчисько.
- Не їж мене, я неїстівний! А в пригоді тобі стану.
- І що ж ти можеш? – запитав недовірливо Вовк.
- Я тебе причешу і ти будеш найкращим серед вовків.
- Ану ж спробуй! – зрадів Вовк.
Гребінець причесав Вовка, і попрямував далі.
А Мило йшло своєю дорогою: і полями, і лісами. Коли це назустріч йому Лисичка.
- Що ти таке? А пахнеш як смачно! Я тебе з’їм! – сказала Лисичка.
- Ану спробуй! – сміється Мило. Прикусила хитра і скривилася.
- Ну як смачно? – запитує Мило.
- Та щось не дуже. Якщо для їжі ти не годишся, то що з тобою робити? – запитує Лисичка.
- А ти принеси води, тоді й побачиш, – відповіло Мило.
Принесла Лисиця хутко води, а Мило вскочило у воду і почало Лисицю милити. Зайшло в очі, а Лисиця проситься:
- Ой пече! Відпусти мене, я більше тебе кусати не буду. Тепер я знаю для чого ти. У Лисички шуба стала пухнаста і яскрава. Подякувала вона Милові, а воно попрямувало далі творити добрі справи.
Довго- довго йшов Шампунь, та вже думав, що не бачити йому пригод. Аж на зустріч йому Лев:
- Ти хто такий? Що за заморський фрукт?
- Я шампунь!.
- А для чого ти?
- Я тобі гриву зможу причепурити.
- Ану ж спробуй!
Намилив Шампунь Левові гриву, пірнув звір у річку, і випірнув з такою пухнастою гривою, що й Левиця і Левеня теж захотіли стати такими ж гарними. Шампунь і їх причепурив. Подякували вони Шампуневі, і він попростував далі.
А Мітла довго ходила-бродила, пригод ніяких не знайшла. Зустрілася вона своїх друзів Мило, Шампунь і Гребінець і попрямували вони разом. Бачать хатинка стоїть на курячих ніжках, там жила Баба Яга Костяна Нога. Але наші друзі ніколи про неї не чули. Захотіли друзі трохи перепочити з дороги, зайшли в середину – який жах! В хатині повно сміття, павутиння. І заходилася Мітла наводити порядок, а друзі їй допомагають. Аж ось загриміло, загуділо – Баба Яга з’явилася. Ввійшла вона до хати, як побачила Мітла таку потвору перелякаклася, зойкнула. А Яга з несподіванки оступилася і прямо в миску з водою, що стояла поруч. І прийнялись друзі за роботу: почали Бабу мити-чепурити. Як глянула Бабуся на себе в зеркало і зойкнула:
- Та яка ж я гарна, як "нова копійка"! і запросила Яга друзів залишитися в неї жити. І тепер наша Бабуся живе в мирі й дружбі з Шампунем, Милом, Гребінцем та Мітлою. В домі в неї порядок, а сама вона не Бабуся-Ягуся, а Бабуся-Чистюля. І радісно втало всі, і заспівали дружно пісню:
Гігієни всі ми друзі!
Ти про нас не забувай,-
Буде тіло гарним, дужим
Покладем хворобам край.
А хатина, мов намисто
Всюди прибрано і чисто.
У Бабулі у Чистюлі
Будем жити-поживать
І здоров’я наживать.
Товаришуйте, діти, з Мітлою, Милом, Гребінцем і Шампунем, і ви ніколи не пожалкуєте про це.
|
