Михайло Старицький - 10 - Учням - Каталог статей - Кабінет літературного краєзнавства Володарської ЗОШ №2
П`ятниця, 09.12.2016, 16:31

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Короткий зміст творів [1]
Зразки творчих робіт [4]
Біографії письменників [0]
10 клас [19]
11 клас [26]
9 клас [21]
10 [13]
11 [24]
5-8 [2]
9 [12]
Готуємось до ЗНО [8]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:16:31


Останні надходження
[22.06.2016]
24 СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКИХ ВАРТО ПРОЧИТАТИ (0)
[19.06.2016]
Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили» (0)
[01.12.2015]
Відповіді до завдань ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
[01.12.2015]
Завдання для проведення ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1300
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 7
Гостей: 7
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Учням » 10

Михайло Старицький
Михайло Старицький

В українській літературі другої половини 19 – початку 20 ст. творчість М.П. Старицького – талановитого поета, драматурга, прозаїка, культурно-громадського діяча – посідає значне місце. Він був організатором театральної справи в Україні, режисером і антрепренером, видавцем, перекладачем – одним із тих невтомних трудівників, чиєю працею живиться кожна національна культура.

Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 року в селі Кліщинцях, Золотоніського повіту, на Полтавщині, в небагатій дворянській сім”ї. Батько його, Петро Іванович, був офіцером, мати, Настасія Захарівна, - з роду Лисенків, нащадків колишньої козацької старшини, відомої ще зчасів Б.Хмельницького.

Дуже рано хлопець втратив батька. Незабаром помер дід, Захар Йосипович, потім сестра і обидва брати, а за кілька років, коли Михайло вчився в в полтавській гімназії, померла й мати. Далі юнак виховувався в родині В.Р. Лисенка, батька видатного українського композитора Миколи Віталійовича Лисенка. Відтоді Старицький і Микола Лисенко стали друзями на все життя. В 1858 році, після закінчення гімназії, разом з М.Лисенком вступає до Харківського університету, а потім переходить до Київського, де навчається спочатку на фізико-математичному, а згодом на юридичному факультетах. М.Старицький активно працює у недільних школах, народних бібліотеках, театральних, етнографічних, хорових гуртках, бере участь у роботі київської громади.

У 1861 р. М.Старицький залишив на деякий час університет і повернувся до рідного села. Згодом одружується із сестрою композитора М.Лисенка Софією Віталієвною. Це ще більше зміцнює дружбу двох ентузіастів української культури.

Незабаром М.Старицький повертається до університету, який закінчує у 1864 році. В умовах шаленої реакції М.Старицький починає активну літературну й театральну діяльність. Уже в 1865 році у львівському журналі “Нива” під псевдонімом “Гетьманець” з”являються його переклади віршів Лермонтова, Гейне, байок Крилова. Поряд з цим Старицький розгортає видавничу діяльність.

Справі розвитку українського професійного реалістичного театру М.Старицький віддав понад десять років праці як керівник і режисер трупи, з якою він побував у багатьох містах – у Києві, Харкові, Одесі, Москві, Петербурзі, Варшаві, Вільно, Мінську та інших. У трупі Старицького брали участь видатні українські артисти: М.Л.Кропивницький, М.К.Садовський, І.К.Карпенко-Карий, П.К.Саксаганський, М.К.Заньковецька, М.К.Садовська, Г.П.Затиркевич та інші.

Залишивши через хворобу театр, М.Старицький живе у Києві, багато працює над своїми художніми творами.

Перші оригінальні вірші М.Старицького, що дійшли до нас, датовані 1865 роком. Це “Ждання” – прегарний зразок інтимної лірики. Любовні й пейзажні поезії займають незначне місце в поетичному доробку М.Старицького, але серед них є такі чудові, як “Ох, і де ти, зіронько” та інші, а особливо перлина його інтимної лірики – “Виклик” (Ніч яка, господи! Місячна, зоряна…”), що став улюбленою народною піснею.

Переважна частина лірики Старицького має громадський, соціальний характер, підказаний поетові Шевченком і Некрасовим, багато віршів якого він переклав, і революційно-визвольним рухом другої половини 19 століття, а також боротьбою слов’янських народів проти турецької неволі.

В поезіях Старицького зустрічаємо ряд неологізмів, до нього ніким більше не вживаних. Активне словотворення Старицького сприяло дальшому розвитку української літературної мови і мало велике прогресивне значення. Чимало словотворів М.Старицького ввійшло до скарбниці української літературної мови, наприклад: мрія, байдужість, нестяма, страдниця, приємність, чарівливий та інші.

Коли наприкінці 1881 року уряд дозволив українські вистави, українська драматургія була досить бідна. Перед діячами театру гостро постало питання про розширення і збагачення репертуару. М.Старицький , як визначний корифей національного реалістичного театру, був не тільки керівником і режисером однієї з перших українських труп, але й видатним драматургом. На сьогодні відомо двадцять чотири закінчені драматичні твори М.Старицького, з них тринадцять оригінальних, а решта – переробки п”єс та інсценізації прозових творів інших авторів.

У своїх драмах, комедіях, водевілях, оперетах та лібретто до опер письменник звертався до соціально-побутових та історичних тем.

Реалістично зображує автор українське панство, соціальну нерівність у драмах “Не судилось”, “Розбите серце”. Соціально-побутова драма “У темряві” – це інсценізована М.Старицьким його повість “Непокорный”.

У драмі “Талан” показано життя артистів українського театру наприкінці 19 століття. Засудженню капіталізму та зради народних інтересів продажними інтелігентами присвячено написану російською мовою драму “Крест жизни”. Велике значення в розвитку української драматургії мали також оригінальні п”єси М.Старицького на історичні теми – “Богдан Хмельницький”, “Маруся Богуславка”, “Оборона Буші” та “Остання ніч”.

М.Старицький переробляв п”єси інших авторів та інсценував прозові твори переважно в той час, коли він очолював українську трупу. Так були написані “Різдвяна ніч”, “Утоплена”, “Сорочинський ярмарок”, “ Тарас Бульба”, “Циганка Аза”, “Чорноморці”, “За двома зайцями” та інші.

М.Лисенко написав музику до ряду п”єс М.Старицького – “Чорноморці”, “Остання ніч”, “ Чарівний сон” та опери “Різдвяна ніч” і “Тарас Бульба”.

М.Старицький, разом з видатними драматургами М.Л.Кропивницьким та І.К.Карпенко-Карим, був творцем соціальної драми, в якій реалістично показував життя народу, викривав хижацтво панів і куркулів.

Визначне місце в літературній спадщині М.Старицького займає його проза – загалом близько шістдесяти творів. Найбільше значення мають історичні романи, в яких зображена боротьба українського народу за своє визволення, починаючи з середини 17 і майже до середини 19 століття. Можна з певністю сказати, що на той час на Україні не було письменника, який би так докладно знав історію свого краю, як М.Старицький.

Систематично працювати над прозою М.Старицький почав 1891 року, коли фактично припинив свою театральну діяльність. З глибоким реалізмом написані його повісті “Осада Буші”(1891р.), “Непокорный”(1892р.), “Заклятая пещера”(1892р.), “Червоный дьявол”(1896р.) та інші.Українські газети й журнали були заборонені, через те він звертається до російської преси і друкує там свої прозові твори. Найбільшої уваги заслуговують твори: трилогія про Богдана Хмельницького: романи “Перед бурей”(1895р.), “Буря”(1896р.), “Упристані”(1897р.). Тема роману “Последние орлы”(1901р.) – Коліївщина, велике народне повстання 1768 року проти польського панства й католицько-уніатського духовенства. Найбільш відомий читачам історичний роман “Разбойник Кармелюк “(1903р.)

Своїм романам М.Старицький надавав великого значення і дуже жалкував, що не може видати їх українською мовою. Більшість оповідань М.Старицького – це твори з сільського життя, написані в дусі соціально-викривального реалізму.

В 1902 році М.Старицький знову повертається до видавничої справи, клопочеться про щорічний альманах, де б друкувалися твори відомих письменників і молодих початківців. Але через цензурні утиски та матеріальні труднощі лише один такий альманах (“Нова рада”) було видано уже після смерті письменника у 1908 році.

Помер М.П.Старицький 27 квітня 1904 року і похований у Києві на Байковому кладовищі.
Категорія: 10 | Додав: genamir (20.06.2012)
Переглядів: 1754 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2016