Середа, 18.09.2019, 12:10

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Короткий зміст творів [1]
Зразки творчих робіт [4]
Біографії письменників [0]
10 клас [19]
11 клас [26]
9 клас [21]
10 [13]
11 [24]
5-8 [2]
9 [12]
Готуємось до ЗНО [8]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:12:10


Останні надходження
[23.11.2018]
Галина Литовченко «Через всесвіт путівцями» (0)
[23.11.2018]
Галина Литовченко "Дитячі розваги" (0)
[06.11.2018]
Галина Литовченко "Зібрані розсипи" (0)
[06.08.2018]
Оппоков Євген Володимирович. До 75-х роковин від дня страти (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1398
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Учням » 10 клас

Поезія Миколи Вороного
Блакитна Панна

Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках i блаватах...
Сяє усмiхом примар
З-поза хмар.
Попелястих, пелехатих.

Ось вона вже крiзь блакить
Майорить,
Довгождана, нездоланна...
Ось вона — Блакитна Панна!..
Гори, гай, луги, поля —
Вся земля ïй виспiвує: Осанна!

А вона, як мрiя сну
Чарiвна,
Сяє вродою святою,
Неземною чистотою.
Смiючись на пелюстках.
На квiтках
Променистою росою.
I уже в душi моïй
В сяйвi мрiй
В'ються хмелем арабески.
Миготять камеï, фрески,
Гомонять-бринять пiснi
Голоснi
I сплiтаються в гротески.

Інфанта

Рiзьблю свiй сон... От нiби вчора ми
Зiйшлись, — i стрiча та жива.
На землю тканками прозорими
Лягли осiннi дерева.

Акордами промiннострунними
День хвилював i тихо гас.
Над килимами вогнелунними
Венера кинула алмаз.

У завивалi мрiйно тканому
Дрiмала синя далечiнь, —
I от на обрiï туманному
Замиготiла ваша тiнь.

Дзвiнкою чорною сильветою
Вона упала на емаль,
А поза нею вуалетою
Стелився попелястий жаль.

Ви йшли як сон, як мiт укоханий.
Що виринає з тьми столiть.
Вiтали вас — мiй дух сполоханий.
Рум'яне сяйво i блакить.

Бринiли в серцi домiнантою
Чуття побожноï хвали,
Коли величною iнфантою
Ви поуз мене перейшли.

Ви усмiхнулись яснозоряно
Холодним полиском очей —
I я схилився упокорено,
Дiткнутий лезом двох мечей.

Освячений, в солодкiй муцi я
Був по той бiк добра i зла...
А надi мною Революцiя
В червонiй загравi пливла.


Іванові Франкові

Нi, мiй учителю i друже,
Про мене — все це не байдуже.
Життя з його скаженим шалом,
З погонею за iдеалом,
З його стражданням i болiнням
I не вгамованим сумлiнням,
Життя — се двi противнi сили.
Що мiж собою в бiй вступили.
Одна з них — велетень-гнобитель,
А друга — генiй-визволитель;
Його двосiчна гостра криця
Влучна, як з неба блискавиця;
Але i велетень могучий
В руцi тримає меч блискучий;
Страшнi тяжкi його удари,
А ще страшнiш — таємнi чари...
Як маю я його цуратись
Чи вiд ударiв ухилятись?
О нi! Я, взявши в руки зброю.
Iду за генiєм до бою.
Рубаюсь з ворогом, спiваю,
В пiснях до бою закликаю
Всiх тих, що млявi чи недужi.
Чи пiд укриттям сплять байдужi.
I знаю я, що замiсть плати
Мене чекають кари, страти...
Та чи ж грiзний удар обуха
Там, де буяє творчiсть духа?
Одна хвилина раювання
Там вiдкупляє всi страждання.
Бо то чуття свобiднi, щирi
Бринять у святобливiй лiрi.
I прикро, як ураз зi мною
Стають, немовби теж до бою,
А справдi для пихи своєï
З порожнiм серцем фарисеï
I паперовими мечами
Вимахують над головами.
Хто кликав ïх? Чого ïм треба?
Чи хробакам потрiбно неба?
Нехай iдуть всi тi нездари
На торговицi та базари!
Нiкчемний крам, дрiбнi вигоди —
От ïх найвищiï клейноди!
Але коли повсякчас битись,
То серце може озлобитись.
Охляти може, зачерствiти,
Зав'януть, як без сонця квiти.
Душа бажає скинуть пута.
Що в ïх здавен вона закута,
Бажає ширшого простору —
Схопитись i злетiти вгору,
Життя брудне, життя нiкчемне
Забути i пiзнать надземне.
Все неосяжне — охопити,
Незрозумiле — зрозумiти!
О друже мiй, то не дурницi —
Всi тi щасливi небилицi
Про райських гурiй, про Нiрвану,
Про землю ту обiтовану.
Вони тягар життя скидають
I душу раєм надихають.
Чи все ж те розумом збагнути,
Що дасться серцевi вiдчути?
I чи можливо без утрати
Свобiдний творчий дух скувати?
I хто Поезiю-царицю
Посмiє кинуть у в'язницю?
Хто вкаже шлях ïй чи напрямок?
Коли вона не зносить рамок?
В нiй всi краси кольори сяють,
В нiй всi чуття i змисли грають!..
До мене, як горожанина,
Ставляй вимоги — я людина.
А як поет — без перепони
Я стежу творчостi закони;
З них повстають моï iдеï —
Найкращий скарб душi моєï.
Творю я ïх не для шаноби;
Не руш, коли не до вподоби.
I ще скажу, мiй славний друже,
Я не беру життя байдуже.
Високих дум святi скрижалi,
Всi нашi радощi i жалi,
Всi тi болiння, i надiï,
I чарiвливi гарнi мрiï —
Все, що вiд тебе в серце впало,
Не загубилось, не пропало...
Моя девiза — йти за вiком
I бути цiлим чоловiком!

1 Вiрш є вiдповiддю на Вступ I. Франка до теми "Лiсова iдилiя", присвяченоï М. Вороному.
Категорія: 10 клас | Додав: genamir (29.06.2012)
Переглядів: 2115 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2019