Біс, чорт — чи не головний персонаж "Вечорів на хуторі біля Диканьки". Цей образ Гоголь брав із народних повір'їв. До речі, саме образ чорта в нашій демонології чи не найбільш суперечливий. Перш за все, тільки ми витворили чорта як кумедну постать. Він — теж нечиста сила, але належить до її «низів».
На відміну від демонології західних країн, де чорт вважається одним із найсильніших зол, рідний дідько — це пародія на людську подобу. Він майже в усьому схожий на людину й замішаний у лихому та нечистому.
Функції чорта як героя легенд і переказів легко пояснити: він-уособлення всіх негативних рис (лукавство, впертість, жадібність, підступність, зрідка — тупість), той, чиїх дій людина не повинна наслідувати. Зрештою, саме тому чорт буває таким безпорадним перед людиною, мудрість і добрі сили якої здатні побороти дідькове зло.
Зважаючи на регіональну різницю фольклору та трансформацію поглядів на образ нечистої сили у часі, український чорт відомий під різними назвами. Найдавніша з них — біс, чудесник, згодом — чарівник, а у християнські часи- диявол, сатана. Існують відповідні назви, що характеризують провідні риси чорта у конкретних ситуаціях. Скажімо, чорт — пекельник, бо є володарем пекла, куций, бо має куцого хвоста, а ще — перелесник, лукавий, нечистий, дідько . Вважається, що чорти надзвичайно давні, вони існують навряд чи не від створення світу, спершу були набагато сильнішим, але з часом силу свою втратили. Звідси, до речі, образ біса-недотепи, невдахи.
Сам Гоголь до кінця життя часом жартівливо, часом серйозно називав чорта "спільним приятелем".Він почувався людиною, , якій даровано "мати" свого біса. Адже чорт, за його словами, "такий близький до людини, що без церемонії сідає на неї верхи і править нею, як найслухнянішим конем, змушуючи її робити дурниці за дурницями".
|
