Легенди та перекази українського народу - Форум
Неділя, 04.12.2016, 17:17

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Модератор форуму: genamir 
Форум » Давайте поспілкуємося!!! » Сторінки спілкування » Легенди та перекази українського народу (Опис)
Легенди та перекази українського народу
asdaДата: Середа, 02.05.2012, 15:14 | Сообщение # 1
Рядовий
Группа: Користувачі
Сообщений: 18
Репутация: -1
Статус: Offline
ДАВНЯ КОЗАЦЬКА ЛЕГЕНДА
Після знищення московськими військами Січі, говорить легенда, – козаки розділилися. Частина їх пішла на Кубань, частина – за Дунай, а частина – в Галичину.

Лише, коли всі вони зберуться разом, козацькі ковалі-характерники почнуть з їхніх шабель кувати Меч Єдності.
Куватимуть вони його довго: багато випробуваннь буде і невдалих спроб, приходитимуть все нові і нові козаки, і кластимуть свої шаблі на чарівне ковадло. Гудітимуть з натуги велетенські міхи, червонітимуться в вогні шабельні леза, перековуючись під ударами молотів в чарівний клинок. Сипатимуться іскри з-під ковальських молотів і солоний піт заливатиме очі ковалям...
Темні сили всіма засобами намагатимуться зупинити ковалів: обіцятимуть їм Золото, Владу, Славу... Але ковалі не зважатимуть на них і далі робитимуть свою справу.
Коли ж нарешті зблисне сталь лицарська, криця харалужна – і засіяє ясним полум'ям Меч Єдності! Тоді зійдеться все Козацьке Товариство і підійме цей Меч вгору, – і вогонь з нього переллється в усі Козацькі Серця! І піднімуться тоді козаки – воскресять Україну і підніметься давня Козацька Мати – Січ.

Додано (02.05.2012, 14:30)
---------------------------------------------
ЛЕГЕНДА ПРО ЛІЛІЇ
Це було в давнину, коли в широкі степи України залітали орди татарські. Страшний то був час: горіли села, голосили матері, просили захисту діти, а їх безжалісно рубали шаблями. Лилась кров, лились сльози. Старих людей рубали, молодих дівчат і хлопців забирали в полон і гнали в невідому країну.

В одному селі (а скільки таких сіл на широкій Україні!) росли і розцвітали красиві вродою і станом чорноокі, працьовиті красуні. Ніжні, непорочні, як білий цвіт лілії.

Одного разу на село налетіли татари. Дівчата, щоб не йти в неволю, втопилися в бистрій і глибокій річці. І в тому місці, де темна вода сховала від ворогів красунь, на світанку з'явились білі пуп'янки невідомих квітів. Коли зійшло сонце, проміння освітило згарище на місці села, і, наче злякавшись побаченого, пробігло по неспокійній поверхні річки, невідомі квіти розцвіли яскравим, сліпучим цвітом. Здавалось, що ніжні руки дівчат тягнуться до сонця, вітають світло. А ввечері, з заходом сонця,— ховалися від чорної ночі. З того часу ці чудові ніжні квіти, яких прозвали ліліями, просипаються з сонцем і засипають з його заходом.

Додано (02.05.2012, 14:31)
---------------------------------------------
ЯК ЧОРТ ХОТІВ СТВОРИТИ ПОДІБНОГО ДО СЕБЕ (ЛЕГЕНДА)
Якось, захотів чорт створити подібного до себе. Накидав він у казан, у смолу, усякого зілля й давай варити. Варив, варив, покуштував — вийшов хохол.
«Недоварив!» — каже сам до себе чорт і ну знов варити. Варив, варив, покуштував — вийшов «лях». «Ще недоварив!» — каже чорт і знов став варити. Варив, варив, знову покуштував — вийшов «німець». «Ще трошечки недоварив». І заходився знов варити. Спробував — вдався татарин. «Ось-ось ще трошечки — і буде саме такий, як я». Нумо варити далі. Нарешті спробував востаннє — вийшов «жид». «Переварив! — вигукнув чорт. — Цей вийшов уже хитріший за самого мене! Перебрав цього разу!»

Додано (02.05.2012, 14:32)
---------------------------------------------
ВЧЕНІ ГУСИ (ЛЕГЕНДА)
Коли Олелько був в опалі, то тяжко йому велося, отож, мусив братися до якоїсь роботи. Шкода тільки, що робота йому до рук не бралася. А жінка свариться – нема що їсти.
Іде Олелько сумний, коли бачить – у Полтві таляпаються чиїсь гуси. І то такі дорідні, такі тлусті!
– Чиї то гуси? – питається у пастушка.
– Боярина Недана.
Олелько знав, що усі бояри подалися з королем у похід, і сказав:
– Передай боярині, що я міг би навчити її гусей по-людськи балакати. Та й почимчикував додому, усміхаючись. Коли це під вечір пригнав пастушок:
– Бояриня згодна. Чи двох місяців стане на науку? Олелько подумав хвильку і кивнув:
– Стане.
– Ну то завтра вранці я прижену гуси.
Але Олелько і гадки не мав учити гусей, а любенько різав їх по одній та й їли з жінкою.
– Ой, це нам так не минеться, – зітхала жінка, але Олелько тільки сміявся. Минуло два місяці, і прийшов пастушок за гусями:
– А що, навчилися гуси по-людському балакати?
– А як же! Так шваргочуть, що хоч вуха затикай. Ну, скажу я тобі, халепа буде, коли боярин повернеться.
– А що таке? Бо боярин якраз нині вернувся.
– Спитай боярині, що маю робити, бо гуси змовилися, що коли боярин приїде, то розкажуть, як бояриня з джурою любляться. Та й не тільки про це, бо вони, виявляється, багато чого знають і про челядь: хто, з ким, коли…
Пастушок чимдуж помчав до боярині і все їй переповів. А та, як вислухала, то не захотіла чути про вчених гусей:
– Перекажи Олелькові, нехай їх до чорта поріже і забуде, що колись брався вчити. Кляті гуси! Ти їх годуй, плекай, а вони тобі он яку капость замислили!

Додано (02.05.2012, 14:33)
---------------------------------------------
СІРІН І ДРОВОРУБ (ЛЕГЕНДА)
Один дроворуб під час сильної бурі врятував дитя птіцедеви Сірін. У нагороду Сірін запропонувала виконати будь-яке його бажання.
- Хочу бачити те, що яскравіше сонця і чого не бачив ніхто на землі, - побажав дроворуб.
- Остерігайся надалі подібних бажань, - сказала Сірін. - Не все дозволено побачити людині, а на смерть, як на сонце, в усі очі не глянеш. Але що обіцяно, буде виконано.
Не встигнувши кліпнути, дроворуб побачив себе у величезній печері, де горіло безліч свічок. Час від часу хтось невидимий гасив ту або іншу свічку.
- Що це? - Запитав дроворуб.
- Це життя. Горить свіча - жива людина. Ну а згасне ...
- Хочу бачити того, хто гасить! - Зажадав дроворуб.
- Подумай, чоловіче, перш ніж просити невідомо що, - сказала Сірін. - Я можу тебе озолотити, можу показати краси усього світу. У моїй владі зробити тебе пануючим над людьми. Тричі подумай!
Але дроворуб був упертий і тому повторив своє бажання:
- Хочу бачити того, хто гасить!

Через мить він опинився в непроглядній темряві і нарешті зрозумів, що осліп. Так збулося страшне пророцтво птиці Сірін: «На смерть, як на сонце, в усі очі не глянеш!»

Довго горював дроворуб, ставши сліпим. Але немає лиха без добра: досить скоро він знайшов собі і прожиток, і повагу односельчан тим, що почав лікувати, а також передбачати майбутнє. Траплялося, він відвертав людей від поганих діянь, які ті задумували, або говорив мисливцеві і рибалці:
- Залишайся завтра у будинку. Все одно видобуток від тебе піде, а от на чужій самостріл нарвешся, або човен твій на крутий хвилі перевернеться.
Спочатку люди йому не вірили, але потім переконалися в правоті його пророцтв. Однак найбільше тремтіли ті, кого він закликав до себе негадано-неждано і попереджав:
- Пріготовьтесь до похорону. Післязавтра ваш Агафон відійде до праотців. Попередження ці збувалися неухильно. А якщо хтось наважувався запитати сліпого дроворуба, від кого він дізнається про лихо, той відповів загадково:
- Я бачу того,хто гасить.

Додано (02.05.2012, 14:34)
---------------------------------------------
ЛЕГЕНДА ПРО ТАБАК І ТЮТЮН
Умерла якось-то чортова мати. Дуже по ній чорт бідкався, бо була душа несогірша. От і покликав багато людей на її погріб, щоби небіжці віддати останню честь. Запросив і попів. Ті заспівали «вічная пам'ять» і читали всякі чтенія над труною. Але найдужче смутило чорта те, що ніхто з покликаних не хотів за небіжкою плакати, а ще були й такі, що балакали:

— Добре тій старій чарівниці, що померла, менше буде лиха на світі, менше чортів виведеться.

Се старшого чорта аж по душі пекло, то він і думав, щоби то таке зробити, щоби ті люди розплакалися по його небіжці-матері. По погребі запросив чорт усіх погребових на гостину, щоби за грішну душу випили та дещо перекусили. Попи не хотіли йти, але люди пішли до чорта до хати. Чорт їх приймає, чим може: і горівкою, і калачами, і свининою. А наостатку натер повний макортет табаки, поставив на стіл перед гістьми та й каже:

— Людонькове, досі їв рот, а тепер най їсть ніс!

І давав їм табаку, щоби пчихали. Люди горнулися до макортета, а сльози течуть їм по лицях. Чорт утішається, бачучи, як люди плачуть по його матері.

Побачив се мудрий Соломон і задумався, що хитрий біс отак підійшов невинний нарід. Убрався в святочне шматтє, вичесав голову, надів чорну кучму та й гайда до пана бога. Розповів богові все, що накоїв чорт на землі, та й почав бога просити:

— Господи, треба дати людям тютюн і файки, щоби курили і спльовували по плачу за чортовою мамою.

— Добре,— мовив бог,— зроби, Соломоне, як кажеш.

Соломон зараз потім нав'язав собі цілий вінок тютюну і файок і кинув усе те на землю, до чортової хати. Почали люди курити і кождий, хто кілька разів пакнув, за кождим разом сплюнув та все каже:

— Тьфу на чортову маму!

Додано (02.05.2012, 14:37)
---------------------------------------------
ЗАТОПЛЕНА ЦЕРКВА (ЛЕГЕНДА)
Колись на Клепарові стояла невелика церква, оточена липами і яворами. З дзвіниці тричі на день лунали дзвони, скликаючи людей з поблизької околиці.
Але у 1695 році, коли татари напали на Львів, сталося лихо. Саме недільного ранку, як у церкві було багато люду, орда увірвалася всередину.
Татари в'язали молодь, грабували хоругви, образи, церковні шати й скарбницю. Ніщо їх не могло спинити – ні голосне ридання дітей, ні прокльони матерів, ні благання священика.
У той самий час, коли в церкві шаліли розбишаки, зірвався сильний вихор, а за ним жахлива злива. Небо вгорі спалахнуло блискавками. Пролунав несамовитий удар грому і церква разом зі всіма, хто в ній знаходився, почала западатися під землю. Бурхлива клекочуча вода залила підлогу і хутко піднімалася вгору.
Незабаром на місці, де стояла церква, зостався лише каламутний став. Тому то й прозвали його Чорний діл.
З тих пір деколи чути можна було з глибин ставка плачі й глухе биття дзвонів.
Якось у ніч на Івана Купала проходив над ставом парубок і помітив у світлі місяця срібну мотузку, що гойдалася на плесі.
Довго не думаючи, схопив її і почав тягти до себе. В ту ж мить почулося ячання дзвонів і дитячий плач. А з чорних глибин почав випірнати золотий хрест, а за ним золота баня і виблискуючі вікна.
Він уже здогадався, що то церква, яка запалась під землю, і молив Бога, аби лиш подужати її витягти.
Вже перші півні озвалися, а він, обливаючись потом, тягнув за шнур. Довкола поволі розсвітало, і сили покидали хлопця. А не було нікого, щоб допомігти. Тільки усе голосніше чувся плач і молитовний спів.
Коли ж пролунало піяння третіх півнів, мотузка вирвалася йому з рук і церкву ковтнула мутна вода.
Парубок перехрестився на прощання, а, відходячи, чув, як за спиною важко стогнали дзвони і ридали люди.

Додано (02.05.2012, 15:14)
---------------------------------------------
Легенда про Едельвейс
Старі люди оповідали, ніби високо в горах жила Чаклунка Синіх гір. Гарна вона була, як гори навесні, та недосяжна, як круті гірські вершини.
Частенько сміливі гуцули вибирались високо в гори, щоб помилуватись чаклункою, та кам'яні гори не були їм союзниками в цій справі. Батько Чаклунки, вмираючи, заповідав чорним силам стерегти його доню від простих смертних, щоб жоден з них не домігся руки та серця його дочки, бо тобі вона стане простою смертною, звичайнісінькою жінкою.
Хоробрі легені могли прийти до домівки Чаклунки, але як тільки починали говорити про почуття, з'являлися ті темні сили, про які в Карпатах не говорили вголос, і сміливець летів у прірву. Чаклунка спокійно споглядала це все, бо серце в неї було з льоду і каменю, а душа замерзлою і сонною.
Вість про неземну красу Чаклунки дійшла до найвіддаленіших куточків Синіх гір... Молодий гуцул, гарний і дужий, вправний мисливець, справжній леґінь, вирішив будь-що віднайти шлях до серця Чаклунки.
Глибокі сніги, дрімучі ліси, кам'янисті стежки не давали пройти. Вітер, страшний, холодний і злий, збивав з ніг... Та леґінь усе йшов і йшов. Помагав йому Бог та бажання дійти. Коли врешті-решт він зміг дійти до Чаклунки, сили майже залишили його. Замість промовляння барвистих слів про кохання він просто милувався красою неземною, що народилася від кохання неба й землі, зірок і темряви гірської прірви.
Оскільки леґінь не говорив про почуття, темні сили не могли заподіяти йому зла. Спливав час. Чаклунка відчула, що товариство цієї молодої людини будить у ній незвичні відчуття... Та чорні сили не могли допустити, щоб їй хтось сподобався, припав до душі.

Вони підкралися зненацька до легеня, схопили його і вкинули у прірву. Від туги, жалю та любові розтануло серце Чаклунки і вона вперше в житті заплакала... Впала перша сльоза на гірський схил і засяяла зіркою - так з'явився перший едельвейс, шовкова косиця, як звуть ту квітку гуцули. Росте ця квітка високо в горах, і тільки сміливий гуцул може прикрасити нею свого капелюха...

Маниш мене ти в гори сині,
Іду до тебе на зорі.
Тебе шукаю на вершині,
На плаю, в зворах, на горі.

В тумані йду, немов в тунелі.
Засяє сонце на груні -
Знайду я диво-квітку в скелі,
Яка всміхається мені.

 
КозакДата: Понеділок, 14.05.2012, 21:31 | Сообщение # 2
Рядовий
Группа: Користувачі
Сообщений: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
Нявский Великдень

Назва цього дня походить від старослов'янського кореня "нав", що означав "мрець", "гріб", "ворожий дух". Подекуди Навський Великдень називали ще й Мертвецьким Великоднем.

У Навський Великдень мерці виходять зі своїх могил. У сутінках вони дуже небезпечні. Цього дня на них не впливають ні "хрест святий", ні молитва. За давнім віруванням, мертві не чіпають тільки того, хто здогадається облитися водою. Непереливки було тим, хто не шанував своїх померлих родичів. Заборонено було називати душі предків "мерцями", "покійниками" (тільки на ймення), бо вони в цей час повертаються додому і все чують. У помешканнях слід запалити свічку або лампадку, щоб праведній душі легше знайти дорогу, на підвіконня виставити коливо — поминальну страву.

Про Навський Великдень є багато переказів. Опівночі тієї доби на звуки труби або дзвона, що б'є тричі, мерці встають із гробів і прямують до місцевої церкви. Попереду — священик, також померлий. Він виголошує молитву, після чого двері церковці самі прочиняються. Весь померлий люд увіходить і смиренно слухає незвичайну відправу. Біля вівтаря стоять принишклі померлі діти, тримаючи в руках крашанки, набиті клоччям (грубим волокном, що залишається на гребені під час вичісування конопель або льону). Такі крашанки, на відміну від звичайних, символізують світ померлих, вони порожні, а клоччя, придатне хіба що для виготовлення мішків та ряден, як і солома, уособлює тлін. Після служби всі христосуються й виходять із церкви. Виголосивши проповідь, священик зачиняє двері храму. Невдовзі піють треті півні, і мерці розходяться — кожен у свою могилу.

За давніми віруваннями, живим не можна було бачити нічого потойбічного, це могло позначитися на їхньому здоров'ї, фізичному і психічному, на благополуччі. Зрештою, навіть призвести до смерті. Проте знаходилися сміливці, котрі вирушали такої ночі побачити мерців. Так, в одній із легенд старша сестра опівночі на Навський Великдень пішла до церкви, щоб побачити молодшу, яка померла напередодні.
Зупинившись біля паперті, дівчина побачила свою покійну сестру, яка заходила останньою. Та теж одразу впізнала її: "Біжи додому, а то мерці тебе задушать!" Жива кинулась тікати, мерці — за нею. Дівчина встигла забігти до хати й розповісти про все, що бачила, проте опісля відразу ж померла.

Проте іноді після зустрічі з мерцями можна було залишитися живим. На Херсонщині знали таку бувальщину: жили чоловік і жінка — і була в них стара баба. Якось вона оповіла, що, заговівши на Великий піст проти Жилавого понеділка і сховавши за губу сиру з вареника, можна побачити відьму. Вона нібито сама прийде до хати й розкаже, де, коли й чиїх корів доїла. Чоловік і взяв це собі на прикмету. Коли настало пушення, він так наївся та напився, що й задрімав над макітрою з варениками. Однак про відьму не забув, заховав для неї сиру, як і було йому сказано. А далі почув чоловік дзвони. Та й не зауваживши, що вже північ, рушив до церкви. Увійшовши та знявши шапку, помітив одного чоловіка, вже померлого, а далі зрозумів, що то повна церква мерців. Не встиг він оговтатись, як мерці кинулись до нього із криками: "Дай, дядьку, вареника! Дай, дядьку, вареника!" Злякавшись, що не набере вареників на всю мертвецьку братію, чоловік почав хреститися і молитися. Проте, звісно, на Мертвецький Великдень померлі ні хреста, ні молитви не бояться. Так би й розірвали його, але тут півень: "Ку-ку-ріку!" — і все те не знати де й ділося. Чоловік ковтнув половину свого вареника, утерся та й пішов додому.

Додано (14.05.2012, 21:27)
---------------------------------------------
ХРИСТОС ВОСКРЕС - ВОСКРЕСНЕ Й УКРАЇНА!
У цей благословенний час дозвольте щиро привітати Вас зі святом світлого Христового воскресіння!!! Зичу Вам гарного настрою, відмінного здоров’я, сімейного затишку, незмінного успіху та здійснення усіх задумів.

10 найцікавіших звичаїв і традицій Великодня
1. На Великдень усі христосуються тричі. Обнімаються та цілуються з вітанням «Христос воскрес!» і відповіддю « Воістину воскрес!».
2. У ніч Воскресіння Христового, після святкової служби, розговляються (їдять непісну їжу) освяченими в церкві паскою та писанками.
3. Подарувати одне одному писанку – основний звичай цього Світлого свята Великодня. Багато хто любить влаштовувати «двобої» - «битися» крашанками. Кажуть, у кого крашанка виявилася міцнішою, міцне здоров'я та довголіття забезпечені.
4. У день Великодня після семитижневого посту на столі з'являються всі скоромні (не пісні) страви. Традиційні великодні частування: паски, писанки, м'ясо, сир, печеня.
5. За традицією Великдень святкують сім днів. У деяких регіонах України існує традиція, згідно з якою в перший день жінки-господарки залишаються вдома, щоб зустрічати гостей. А чоловіки ходять по будинках і вітають своїх близьких і знайомих. Святкові столи всюди накриті весь день. Переважно за стіл сідають на півгодини, потім прощаються і гість іде до інших знайомих.
6. Під час Великоднього тижня треба неодмінно відвідати всіх родичів, потім хороших знайомих, особливо немолодих.
7. У деяких регіонах є звичай, згідно з яким на Великдень слід відпустити в небо білого голуба або голубку, щоб разом із ними відпустити негоди, бідність і хвороби.
8. Шкарлупу від освячених крашанок слід зібрати та закопати в землю – прибуде здоров'я та багатий врожай.
9. Якщо покласти освячену крашанку у воду, прочитати молитву, потім вмитися цією водою, вірили, що обличчя стане гарним, а голова – ясною. А якщо жінка сполосне цією водою тіло, чекати збільшення родини.
10. Існувало також повір'я, що за допомогою крашанки душі померлих можуть одержати полегшення на тому світлі. Для цього треба лише піти на цвинтар, тричі похристосуватися з небіжчиком, потім розбити яйце, покришити його та згодувати «вільному» птахові, який на подяку за це пом'яне померлих і проситиме за них Бога.

Додано (14.05.2012, 21:31)
---------------------------------------------
13 ТРАВНЯ В УКРАЇНІ СВЯТКУЮТЬ ДЕНЬ МАТЕРІ

День Матері відзначають у багатьох країнах світу, щоправда, у різний час.
На законодавчому рівні святкування Дня матері в Україні встановлено Указом Президента України від 10 травня 1999 року № 489/99 та проходить у другу неділю травня.

На думку дослідників, традиція святкування Дня матері сягає корінням жіночих містерій Давнього Риму, тому вважається, що давні греки відзначали День матері ще з часів античності.

У Великобританії ще у період нової історії святкували Материнську неділю – четверту неділю Великого посту, у цей день вшановували усіх матерів країни.
У Сполучених Штатах Америки День матері відзначають з 1907 року, а з 1914 року презедент Вудро Вільсон надав цьому дню стастус офіційного свята.
Після І-ї світової війни День матері почали відзначати у Швеції, Норвегії, Данії, Німеччині та в багатьох інших країнах світу.

В Україні День матері святкують з 1929 року. Спочатку це свято відзначали в Галичині. З плином часу воно було дещо забуте, але зараз ми знову шануємо День матері. Тож, дорогі матері, прийміть наші сердечні вітання! На вашій любові, мудрості, терпінні, душевній щирості тримається світ. Щира дяка за материнську працю, відданість. Щиро бажаємо вам міцного здоров’я, благополуччя, щастя і добра!

 
Форум » Давайте поспілкуємося!!! » Сторінки спілкування » Легенди та перекази українського народу (Опис)
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Мірошник Інна Олексіївна © 2016