Мова наша барвінкова ( Вірші про мову) - Форум
П`ятниця, 09.12.2016, 06:52

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Модератор форуму: genamir 
Форум » Давайте поспілкуємося!!! » Сторінки спілкування » Мова наша барвінкова ( Вірші про мову)
Мова наша барвінкова ( Вірші про мову)
genamirДата: Неділя, 07.11.2010, 16:39 | Сообщение # 1
Admin
Группа: Адміністратори
Сообщений: 191
Репутация: -1
Статус: Offline
Без рідної мови

У рідному слові мелодія сонця крилата,
Гармонія світу з тендітними нотками душ.
Я тихо зіграю на струнах любові сонату,
Ти тільки, будь ласка, мелодію цю не поруш.

Ти просто послухай, яка неповторна ця пісня,
Яка вона щира, яка дорога для душі…
І ти зрозумієш, як серце ридає невтішно
Коли рідне слово ти нищиш. Постій, не спіши!

Ти просто почуй шепіт вітру, сопілку калини,
І шелест барвінку, і скрип вже старої верби…
Без рідної мови немає тебе й України,
Як мови нема без народу, без пісні, без крил…

У рідному слові любов, що тебе зігріває
Тоді, коли навіть ти топчеш його і клянеш,
Без рідної мови тебе в цьому світі немає –
Лиш тінь, яку ти несвідомо людиною звеш

 
genamirДата: Неділя, 07.11.2010, 16:40 | Сообщение # 2
Admin
Группа: Адміністратори
Сообщений: 191
Репутация: -1
Статус: Offline
Рідна мова- предків світлий голос,
Чисте українське джерело.
Це пшениці золотистий колос,
Рідний край і батьківське село.

Рідна мова- даль степів широких,
Солов'їне тьохкання в саду.
По твоїх зірницях синьооких
Я в минуле і в майбутнє йду.

Рідна мова- символ України,
Музики і щастя зорепад.
Хай твої напоєні зернини
Квітнуть від Луганська до Карпат.

Рідна мова- серця материнка,
Тиха пісня смутку і журби.
Мов багато можна знати, синку,
Та лиш рідну бережи й люби!
І.Калиниченко

 
PGДата: Середа, 09.03.2011, 10:30 | Сообщение # 3
Рядовий
Группа: Користувачі
Сообщений: 6
Репутация: 0
Статус: Offline
Перейду я бродом
Річку на світанку,
Там, де сплять городи
Тихим літнім ранком.
Там, де роси білі
Полягли на трави,
Там, де зеленіє
Молодість отави.
Де прощебетали
Ластівки дитинства,
Там, де познавали
Ніжність материнську,
Там, де юність стала
На окріплі ноги,
Відкіля послало
Нас життя в дорогу.
Це куди ми знову
Маєм повернути,
Щоби рідну мову
Зовсім не забути.
Дорогу абетку,
Мову солов’їну,
Мову наших предків,
Мову України.

Додано (09.03.2011, 10:30)
---------------------------------------------
Мати, мова, батьківщина –
ось і вся моя родина.
Батьківщина, мати, мова –
три цілющих вічних слова.
Батьківщина, мова, мати –
нас повік не роз’єднати.

 
VkДата: Понеділок, 10.10.2011, 20:51 | Сообщение # 4
Рядовий
Группа: Користувачі
Сообщений: 4
Репутация: 0
Статус: Offline
РІДНА МОВА
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.

Як ту мову нам забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила.

У тій мові нам співали,
Нам казки казали,
У тій мові нам минувшість
Нашу відкривали.

От тому плекайте, діти,
Рідну свою мову,
Вчіться складно говорити
Своїм рідним словом.
 
asdaДата: Неділя, 13.11.2011, 14:48 | Сообщение # 5
Рядовий
Группа: Користувачі
Сообщений: 18
Репутация: -1
Статус: Offline
НАЙДЗВІНКІШЕ СЛОВО
Наче з поля чи з лугівки,
У розповні літа
Чую голос перепілки
З чебреців чи жита.
То говорить поле хлібне,
Луг, трава щовкова…
Найдзвінкіше слово рідне,
Найрідніша мова

РІДНА МОВА
Спитай себе, дитино, хто ти є,
І в серці обізветься рідна мова;
І в голосі яснім ім’я твоє
Просяє, наче зірка світанкова.

З родинного гнізда, немов пташа,
Ти полетиш, де світу далечизна,
Та в рідній мові буде вся душа
І вся твоя дорога, вся Вітчизна.

У просторах, яким немає меж,
Не згубишся, як на вітрах полова.
Моря перелетиш і не впадеш,
Допоки буде в серці рідна мова.

РІДНА МОВА
Як то гарно, любі діти,
У вікно вам виглядати!
В ньому все: тополі, квіти,
Сонце й поле біля хати.

На оте вікно ранкове,
Що голівки ваші гріє,
Схожа наша рідна мова –
Цілий чвіт вона відкриє!

Бережіть її малята,
Бо вона – віконце миле,
Що колись до нього мати
Піднесла вас, посадила…


Сообщение отредактировал asda - Неділя, 13.11.2011, 14:49
 
СонечкоДата: Четвер, 15.12.2011, 13:05 | Сообщение # 6
Рядовий
Группа: Користувачі
Сообщений: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
До рідного слова торкаюсь душею…

До рідного слова торкаюсь душею,
Боюсь очорнити чи зрадить його.
З цих слів наша мова, пишаємось нею –
Це музика й пісня народу мого.
Без неї не зміг би на світі прожити,
Не зміг би помітить земної краси,
Не чув би й не бачив, як шепчеться жито,
З якого стікають краплинки роси.
Вона – джерело й найчистіша криниця,
З якої черпаю натхнення й снагу.
 
asdaДата: Неділя, 26.02.2012, 10:38 | Сообщение # 7
Рядовий
Группа: Користувачі
Сообщений: 18
Репутация: -1
Статус: Offline
А Вкраїни мова —
Мов те сонце дзвінкотюче,
Мов те золото блискуче,
Вся і давність, і обнова —
Українська мова.

Розцвітай же, слово,
І в родині, і у школі,
Й на заводі, і у полі
Пречудесно, пречудово
Розцвітай же, слово!

Хай ізнов калина
Червоніє, достигає,
Всьому світу заявляє:
Я — країна Україна —
На горі калина!
__________________________________________________
Барвінково, волошково
В небі світиться зоря.
Починаймо рідне слово
Зі сторінки «Кобзаря».
Рідне слово любить ненька,
І співає: «Люлі-лю».
Так любив його Шевченко,
Так і я його люблю.
 
SlovenaДата: Середа, 05.12.2012, 14:44 | Сообщение # 8
Рядовий
Группа: Користувачі
Сообщений: 5
Репутация: 0
Статус: Offline
О наша мово! Мученице свята.
Тобі возносимо свою молитву
Несла найтяжчого хреста
Крізь біль, образу та гонитву.
Твоє захмарене чоло.
Твої глибокі мудрі очі
З ікони ніби це зійшло
Й мені ввижалося щоночі
Нема такого в найстрашнішім сні
1 не побачити цього ніколи
В дрімучому лісі на чорнім пні
Злочинці розпинали мову.
О, ця покірливість свята.
Нащо чеснота нам ця, боже,
Як сина твого взяли на хреста
Та терпіти цього я не можу.
І ніби тисячі очей
Дивилися на це вандальство.
І ніби тисячі свічей
Світили в диявольську працю.
І ніби неба не було.
Були окови, все окови.
Саме повітря ожило.
Сичало все довкола мови.
Сичав весь ліс, уся трава.
Сичало все довкруг каміння.
"Не вирвешся звідсіль жива.
Тебе поглине зубожіння.
Тебе поглинуть сморід, гам.
Тебе поглинуть і забудуть
Служити ти не будеш нам
Всі люди нам служити будуть."
А ти? Ти зникнеш назавжди.
О, ти страшна навіть в оковах.
Хай зникнуть наші вороги!
Найголовнішим з них є мова.
О Боже, дай же сили мені.
Самсонової, але сили.
Не дай, щоб гіркоти земні
Все найсвятіше попалили
О, чом німує мій язик?
Коли душа ятриться з болю?
Чом запал з рук раптово зник
Як серце стукає до бою.
1 я мовчу. Я ниций страх.
Сумний, нікчемний. Я болото.
Цього не бачиш в грішних снах.
І не відкупишся за злото.
Ні... Ні... О, мушу я звестись.
Поглянь в цей бік, о мово.
Дай сили підло не трястись
І Дай зняти з тебе ті окови.
Я лиш людина, я мала.
Душа у мене - то найбільше.
Боротися супроти зла
Не можу я, німую грішна.
Вона мовчазна і свята.
Довкруг біснується чорнота
її не здіймуть із хреста
Страшна і чиста та робота.
І міцно стулені вуста,
Скорботна посмішка Джоконди
Та, що освітлює міста.
Та, що надихує народи.
О, це покірливість свята.
Ні, чуєш. Якщо кара, Боже,
Цінна занадто золота.
За душу так платить негоже.
Візьму у руки вічний плуг
І вічні вила бунтівничі
Я розораю все довкруг,
Посію зерна чарівничі.
Із зерен тих встають слова,
Що сяють сонцем серед ночі,
Від них і темінь ожива
І дикії світліють очі.
Я не одна, вже довкіл люд
Ми разом. А разом ми - сила.
На всіх не вистачить облуд
Всі вже кайдани поломила
І ніби сяєвом свята
З хреста, мов з трону, встала мова.
У посмішці її вуста
І під ногами ви окови.
І чорне зло,і дике зло
Біснується, кричить і виє.
Йому не жити все одно.
Перемогти вже не зуміє.
І люд увесь зібрався тут
Щоб повела усіх нас Мова
Шляхами Правди, без облуд,
Шляхами Слова золотого.

Березень-квітень 1995 р
Автор – Леся Скорик ©


Я на сторожі коло їх
Поставлю слово.
Тарас Шевченко.

Ласкаво просимо в "Світ слова"!
 
Форум » Давайте поспілкуємося!!! » Сторінки спілкування » Мова наша барвінкова ( Вірші про мову)
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Мірошник Інна Олексіївна © 2016